Фото: Анна Соіна
1 грудня 1959 року у Вашингтоні був укладений Договір про Антарктику, що передбачає демілітаризацію району Антарктиди, використання його у виключно мирних цілях і перетворення в зону, вільну від ядерної зброї. Він набув чинності 23 червня 1961 року після його ратифікації 12 державами – початковими учасниками, чиї вчені проводили активні дослідження на території Антарктики.
З 54 держав, які згодом приєднались до Договору (дані станом на січень 2020 року), 29 мають статус «Консультативних Сторін», тобто користуються правом вето при прийняті рішень, які в обов’язковому порядку ухвалюються виключно консенсусом. До Консультативних Сторін належать 12 держав, які першими підписали Договір про Антарктику у 1959 р., а також ще 17 держав, які приєднались до Договору згодом і засвідчили свою прихильність його принципам шляхом проведення в Антарктиці суттєвої науково-дослідницької діяльності, такої як утримання власних наукових станцій або регулярне проведення наукових експедицій.
Україна приєдналася до Договору про Антарктику 17 вересня 1992 року, а 27 травня 2004-го отримала статус Консультативної Сторони.
Договором заборонено створення в районі південніше 60-ї паралелі південної широти військових споруд, проведення військових маневрів, випробувань будь-яких видів зброї, ядерних вибухів, розміщення і поховання радіоактивних відходів, також заборонено в цьому районі проведення будь-яких заходів військового характеру, що, перш за все, направлено на створення умов для захисту вразливої екосистеми Антарктики. Що стосується живих ресурсів, то договір жорстко регламентує їх промисел. Будь-яка діяльність в Антарктиці, навіть туризм, а тим більше судноплавство, рибальство, прокладка кабелів і трубопроводів, перш, ніж вона буде дозволена, повинна на міжнародному рівні пройти процедуру попередньої оцінки її впливу на навколишнє середовище Антарктики.
Читайте також:
